Полтавський обласний архів: історія мовою документів
Слідкуйте за «Новини Полтавщини» в Google
9 червня відзначають Міжнародний день архівів. Заступник директора Державного архіву Полтавської області Тарас Пустовіт з нагоди професійного свята розповів чимало цікавого про діяльність архівних установ Полтавщини.
Мережа хранителів історичної інформації – це Державний архів Полтавської області, чотири архівних відділи районних військових адміністрацій, шість архівних відділів (секторів) міських рад та трудові архіви, створені сільськими, селищними та міськими радами на виконання своїх повноважень щодо централізованого тимчасового зберігання архівних документів, нагромаджених у процесі документування службових, трудових або інших правовідносин юридичних і фізичних осіб на відповідній території та інших архівних документів, що не належать до Національного архівного фонду. В архівних установах області зберігається 2 047 180 одиниць документів Національного архівного фонду за період з 1692 по 2022 роки та 553 тисячі справ з особового складу (кадрових питань) ліквідованих установ, підприємств, організацій області.
Повномасштабна агресія рф на територію України змусила архівних працівників виконувати свої планові завдання фактично в екстремальних умовах запровадженого воєнного стану. Але попри обмежений доступ громадян до архівних установ вони не припиняли своєї роботи і забезпечували надійне збереження документів, поповнення фондів якісною джерельною базою та доступ споживачів до інформації.
Державний архів Полтавської області зробив кардинальний крок у напрямку зміни парадигми збереження документів Національного архівного фонду та представлення архівної інформації споживачам. Переведення архівної інформації на електронні носії стало пріоритетним напрямком роботи. Оцифровування архівних документів проводиться як власними силами, так і у співпраці із американською генеалогічною корпорацією FamiliSearch International із штату Юта. Це дозволяє щоденно сканувати від 12 до 13 тисяч аркушів архівних документів, а всього за цей період оцифровано 324 тис. одиниць зберігання, 7,5 млн аркушів, що становить 25% від загальної кількості архівних справ. Таким чином Державний архів Полтавської області на сьогодні є лідером серед державних архівів щодо темпів сканування документів на паперових носіях.
Доступними у сканованому форматі є метричні записи православних церков Полтавщини; формулярні списки рекрутів; книги реєстрації актових записів по 1946 рік; фільтраційні справи та листи громадян, вивезених до Німеччини в роки Другої світової війни на примусові роботи; трофейні справи військовополонених радянської армії; кримінальні справи радянських репресивних органів тощо. Частково оцифровано фонди дорадянського, радянського періодів та партійних фондів
Споживачі інформації можуть уже сьогодні ознайомитися із деякими оцифрованими архівними документами за посиланням
Наступними кроками у напрямку інформатизації архівної справи є амбітні плани, пов’язані з початком оцифровування документів, що зберігаються в архівних відділах районних військових адміністрацій, а також створення єдиного інформаційного простору у державному архіві, який дозволить здійснювати повнотекстовий пошук інформації та через опцію «особистий кабінет» замовляти онлайн документи на електронних носіях.
У переліку інших пріоритетних завдань – збір та систематизація джерел російсько-української війни. Попри те, що область знаходиться на відносній відстані від території бойових дій, Полтавщина стала надійним тилом для сусідніх регіонів. Тож виявити і зберегти документальні свідчення про героїзм земляків як на фронті, так і в тилу – перший обов’язок працівників архівних установ.
Розповів Тарас Пустовіт і про вирішення квартирного питання у передвоєнні роки минулого століття у Полтаві, аргументуючи репресії радянської влади виключно мовою документів. 1937 рік для одних дослідників радянського минулого асоціюється як початок доби «Великого терору», для інших цей рік – черговий етап проведення адміністративно-територіальних експериментів на теренах колишнього СРСР. На перший погляд ці процеси другої половини 1930-х років мало чим були пов’язані між собою. Але, якщо поглянути пильніше, висновки напрошуються зовсім протилежні, впевнений дослідник.
Полтавська область була створена 22 вересня 1937 року. До цієї події у вищих ешелонах влади ретельно готувалися: прораховувалися фінансові та мобілізаційні можливості нових адміністративних одиниць, вирішувалися організаційні питання, узагальнювалася найрізноманітніша оперативна інформація. І все ж, передбачити все було просто неможливо, зокрема, у плані забезпечення житлом значної кількості нових управлінців та кваліфікованих робітників, що вже восени 1937 року фактично «наводнили» новостворений обласний центр. Відтак житлова проблема у Полтаві набула неабиякої гостроти і це у той час, коли ще частина найкращих помешкань міста продовжувала знаходитися у користуванні неблагонадійних у політичному сенсі родин. Зрозуміло, що в умовах перманентної класової боротьби, постійної підозрілості один до одного, примусове виселення таких родин з їхніх законних помешкань залишалося лише питанням часу.
У цій площині, говорить Тарас Пустовіт, досить цікавим є ще донедавна таємний документ «Паспорт Полтавської області», датований 1937 роком та його розділ «Політична характеристика», у якому, зокрема, зазначалося: «Місто Полтава до 1937 року було місцем вислання білогвардійських, контрабандистських та інших антирадянських елементів… В роки існування «Української Директорії» на чолі з авантюристом Петлюрою (уродженець міста Полтави) у всіх повітах Полтавської губернії були створені націоналістичні організації: «Просвіта», «Українська партія боротьбистів» і «Українська партія соціалістів революціонерів», які організували і очолили українсько-націоналістичні банди для боротьби з молодою Радянською республікою… Після розгрому цих банд їх ватажки та натхненники Петлюра, Левицький, Шелухін та інші втекли за кордон. На території Полтавської області в теперішній час проживає значна кількість їх родичів…».
Наголоси, зокрема у останньому реченні документа, підкреслює вчений, було зроблено таким чином, щоб відповідні партійні та силові структури усвідомили, що боротьба із політичним ворогом далеко не закінчена, оскільки залишалися живими, крім окремих «націоналістичних недобитків», численні родичі колишніх петлюрівців, денікінців, махновців та інших «ворожих елементів», котрі продовжували заважати соціалістичному будівництву. Тож із основним завданням влади «якнайшвидше очистися від класових ворогів в умовах нової Конституції» (5 грудня 1936 року), вирішувалися (хоч і частково) й інші, так звані містечкові питання, у тому числі й житлові.
Лише з вересня 1937 по вересень 1938 років в обласному центрі було репресовано сотні представників відомих українських родин. Ось лише деякі з них: Імшенецький Яків Кіндратович, 1858 р. н., колишній депутат Державної думи, розстріляний 2 червня 1938 р.; Злидень Федір Євтихейович, 1899 р. н., журналіст, літпрацівник газети «Більшовик Полтавщини», заарештований у травні 1938 р., загинув у концтаборі; Капельгородський Пилип Йосипович, 1882 р. н., журналіст, письменник; розстріляний у травні 1938 р.; Коваленко Григорій Олексійович, 1868 р. н., письменник, розстріляний 15 грудня 1937 р; Остроградська Варвара Всеволодівна, 1886 р. н., дворянського походження, розстріляна 2 червня 1938 р.; Остроградська Наталія Всеволодівна, 1890 р. н., дворянського походження, розстріляна 2 червня 1938 р.; Петлюра Феодосія Василівна, 1886 р. н., розстріляна 19 листопада 1937 р.; Петлюра Марина Василівна, 1883 р. н., розстріляна 19 листопада 1937 р.; Русинов Митрофан Володимирович, 1881 р. н., єпископ Полтавський і Кременчуцький, розстріляний 2 червня 1938 р.
Зрозуміло, засуджені до вищої міри покарання громадяни позбавлялися й свого особистого майна, передовсім житла, яке відразу передавалося іншим господарям. У період, коли стрімко нівелювалися моральні і духовні цінності, великим випробовуванням для частини жителів Полтави, що мешкала у комунальних квартирах, було звільнитися від сусідів, скомпрометувавши їх доносами політичного забарвлення. На жаль, далеко не усі з полтавців змогли тоді витримати таку спокусу.
Чисельні порушення місцевої влади у житловому питанні призвели до того, що представник Прокуратури СРСР Зільберг навіть вимушена була прибути в Полтаву для з’ясування усіх обставин справи. Але усі крапки у цьому питанні зрештою розставив секретар Полтавського обкому КП(б)У Василь Марков (до речі, член Трійки), який підписав листа в ЦК ВКПб) та ЦК КП(б)У з проханням вплинути на Прокуратуру «об’єктивно розібратися у питанні переселення та ущільнення родин репресованих в м. Полтаві і не створювати своїми діями небажаних розмов серед трудящих».
Спілкувалася Марія Бойко.
фото: Вікіпедія.
матеріал підготував/ла: Дмитро Кравченко
